ПЛАН РОБОТИ

консультативного пункту для батьків

2022/2023 н.р.

Батькам про цінність сюжетної гри

Ейдетичні вправи для пам’яті й уяви

Провідна діяльність у дошкільному віці — ігрова. Саме в грі діти набувають пізнавального, чуттєво­го, емоційного досвіду, вчаться діяти за правила­ми, творчо мислити й швидко реагувати на зміну умов. Слушно говорять, що гра — це школа думки, почуттів і волі. В ігровій діяльності не лише прояв­ляються, а й формуються й розвиваються психічні процеси: мислення, мовлення, увага, уява, пам’ять, воля; базові риси особистості: самостійність, това­риськість, щирість, дружелюбність, доброта тощо.

Найхарактернішим видом ігрової діяльності до­шкільнят є сюжетно-рольова гра, у якій вони моде­люють і відтворюють своє бачення світу дорослих. Крім того, в таких іграх діти отримують можливість застосовувати набуті знання, вміння й навички на практиці, в ситуаціях, наближених до реального життя. Так, у грі «Магазин» діти вправляються у лічбі, пізнають номінали грошей. У грі «Зоопарк» — закрі­плюють знання про диких тварин, правила поведін­ки в громадських місцях. У кожній сюжетно-рольовій грі діти вчаться спілкуватися, будувати стосунки зі своїми однолітками. Без такого досвіду дітям буде складно пристосуватися до шкільного життя, почуватися впевнено у товаристві однокласників.

Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається у розіграних подіях та ролях.

Такі ігри пов’язані зі сферою людської діяль­ності й людських стосунків. Вдаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації.

Деякі сюжети цікаві як молодшим, так і старшим дошкільникам (наприклад, ігри на побутові теми). Спершу виникають ігри з побутовими сюжетами, потім — ігри на теми праці, і нарешті — ігри сус­пільної тематики.

Протягом дошкільного дитинства ігри стають тривалішими. Якщо молодші дошкільнята розі­грують один сюжет протягом 10-15 хв., то діти середньої групи — 40-50 хв., а старші дошкільня­та — кілька годин і навіть днів, збагачуючи гру но­вим змістом завдяки поглибленню й розширенню знань, розвитку мислення, уяви.

У грі дитина навчається, розвивається й формується як особистість. Ігрова система покращує сприймання та відтворює інформацію, спираючись на властиве кожній людині вмінні уявляти та фантазувати. Саме цим вимогам відповідає навчання за допомогою ейдетики.

Ейдетика – наука, яка вчить запам’ятовувати інформацію через світ образів.

Від народження ми активно пізнаємо навколиш­ній світ через відчуття. Зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові враження виникають повсякчас, залишають глибокий слід у нашій уяві та пам’яті, складаються у цілісну картину і використовуються нами довільно та мимовільно.

Жоден предмет, об’єкт чи яви­ще дійсності ми не сприймаємо якимось одним з органів чуття. Милуючись трояндовим кущем, ми водночас вдихаємо аромат квітів, чуємо тихий шелест листочків на вітрі, відчуваємо пальцями ніжність оксамитових пелюсток. Усі знають східне прислів’я: «Скільки не кажи «халва», у роті солод­ше не стане». Але, уявивши халву, ми відчуваємо і її смак, і запах. За таким самим принципом у музикантів духового оркестру, перед якими їдять лимон, виділяється слина, тому забиваються мундштуки і музика припиняється. Усе це відбу­вається завдяки синестезії – співвідчуттю, син­тезу відчуттів, що виникають не лише в органі, на який діє подразник, але й одночасно в іншому органі чуття.

Таким чином, завдяки здатнос­ті до синестезії людська уява може відтворювати всі супутні відчуття, що виникають під час сприймання певного об’єкта.

Як з’ясувалося під час досліджень та експериментів, синестезію супроводжує не тільки стовідсоткове при­гадування; завдяки їй можлива також корекція настрою та фізичного самопочуття!

Тому, коли говоримо про викорис­тання прийомів ейдетики, маємо на увазі активізацію не лише зорової фантазії, а й фантазії інших відчуттів.

Займатися з дитиною, використовуючи ейдетичні вправи можна з 3-4-х років. Важливо, щоб дитина сама проявляла зацікавлення до занять – тоді і наука ейдетикадля дітейпіде на користь. Найважливіша умова – це бажання дитини і її радісний настрій під час навчання. Ніколи не змушуйте дитину займатися проти її волі.

Наведемо кілька вправ, які напевно сподобаються дітям, а батьки зможуть придумати щось своє на їх основі.

ВПРАВА ДЛЯ НАЙМОЛОДШИХ. Запропонуйте дитині перед тим, як вийдете на прогулянку, назвати всі деталі гардеробу, які їй знадобляться. Називати їх потрібно саме в послідовності вбирання. Коли виконуватимете цю вправу вперше, одяг дитині можна показати, проте наступного разу малюк зможе розповісти про нього просто з уяви. Цей момент і є визначальним для тренування пам’яті.

РОЗВИТОК ЗОРОВОЇ ПАМ’ЯТІ. Придбайте кілька наборів з картками, на яких зображені різні предмети та істоти – тварини, птахи, посуд тощо. Запропонуйте дитині вибрати 10 карток та, дивлячись на них, скласти оповідання, у якому слід згадати усі 10 зображень. Така вправа сприятиме розвитку не лише пам’яті, а й мовлення.

СЛІДОПИТ

Загадайте який-небудь предмет, який знаходиться у вашому з малюком полі зору. Нехай дитина спробує відгадати, задаючи навідні запитання. Щоб дитина краще зрозуміла правила гри, можна помінятися з нею ролями: нехай спочатку він сам загадає предмет, а Ви будете задавати питання.

РОЗВИТОК ОБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ. Назвіть дитині будь-яких 5 слів (згодом кількість збільшуйте) і складіть з ними речення. Чим фантастичнішим воно буде, тим швидше дитина запам’ятає запропоновані слова. До прикладу: ворона, дзеркало, сережки, вовк, каша. «Ворона дивилася у дзеркало, милуючись сережками, а потім запросила у гості вовка й пригостила його кашею».

ЗАПАМ’ЯТОВУЄМО ЦИФРИ. Для того, щоб дитина легко запам’ятала цифри, слід пов’язати їх вигляд з тим чи іншим образом або асоціацією. Наприклад, цифра «4» схожа на перекинутий стілець, «8» – на окуляри або два бублики. Цифру «2» можна асоціювати з лебедем, «6» – з навісним замком, «7» – з кочергою тощо.

ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ. Для запам’ятовування тексту використовують піктограми – малюнки, які містять певну інформацію. Наприклад: «У білочки день народження, до неї прийдуть гості (малюнок торта зі свічкою). Вона захотіла спекти торт, але у неї закінчилося борошно (перекреслений мішечок). Вона пішла у магазин, але він був зачинений (навісний замок)». Розглядаючи свої малюнки, дитина пригадає зміст тексту.

ЗАПАМ’ЯТОВУЄМО РУХИ. Вигадайте послідовність простих рухів, домовившись, що це таємничий танець улюбленої героїні (чи героя). Роблячи крок уперед, вона підходить до вікна, далі, побачивши, що прилетів дракон, робить три кроки назад, далі – два кроки праворуч, щоб дійти до шафи, та присідає, щоб сховатися тощо. Головне – щоб дитина повторювала рухи у певній послідовності, тренуючи пам’ять та увагу.

РОЗВИТОК УВАГИ. Розкладіть на столі перед дитиною картки, уважно розгляньте з ним малюнки. Потім попросіть малюка відвернутися, а Ви тим часом приберіть одну картку зі столу і змініть розташування інших. Коли дитина повернеться, їй належить дізнатися, яка картка зникла.

ІГРИ, ЩО РОЗВИВАЮТЬ СПРИЙНЯТТЯ ЗАПАХІВ. Розкладіть по сірникових коробочках пахнучі спеції, трави, каву, продукти. Попросіть малюка по запаху вгадати, що в коробочці. Можна урізноманітнити завдання – зробити по 2 коробочки з однаковим вмістом і дати завдання по запаху знайти коробочки з однаковим наповненням, не відкриваючи їх.

На додаток можна попросити дитину описати запах або, якщо завдання виявиться складним, розкажіть їй самі. Наприклад, запах часнику – різкий і гострий, а запах лимона – свіжий і бадьорить.

ІГРИ НА РОЗВИТОК СЛУХОВОГО СПРИЙНЯТТЯ.

– Що так звучить?

Покажіть дитині по черзі предмети і музичні інструменти, які можуть видавати звуки і сховайте їх у коробку. Далі видайте звук одним з предметів і попросіть малюка назвати, який предмет так звучить.

– Звуки навколо нас

Сядьте зручніше, закрийте очі і 10-15 хвилинок слухайте з малюком всі звуки навколо вас.

– Хто в будиночку живе?

Візьміть коробку – це буде будиночок. Покладіть в неї тварин або картки з їх зображеннями. Попросіть малюка сказати, хто в будиночку живе. При цьому Вам потрібно видавати звуконаслідувальні звуки тварин: мяу, гав, му-му.

Ейдетика для дітей, може стати відмінною основою і прекрасною підготовкою до школи і дорослого життя. Подумайте про це!

Особистісний розвиток дітей – спільна справа батьків та педагогів

Батьки віддають дитину до дитячого садка з надією, що вона потрапить до рук розумного, чуйного, гуманного вихователя. Та цього замало. Лише під час спільної узгодженої діяльності вихователів і батьків можна говорити про успіх виховної роботи.

Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки, вихователь повинен виступати, з одного боку, з'єднувальною ланкою між закладом дошкільної освіти та сім’єю, а з іншого — організатором зростання педагогічної культури батьків.

Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей.

Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей. Досить важливо при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків.

Зміни, що відбуваються останнім часом в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного закладу з родиною.

Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв’язку наступні протиріччя:

1. Між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися.

2. Між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання.

3. Між прагненням батьків до активної діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу.

4. Між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах.

Зміцнення й розвиток тісного зв'язку і взаємодії різних соціальних інститутів (дошкільний заклад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови для життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості.

Батьки й педагоги повинні стати партнерами, активними співучасниками великого творчого процесу виховання дітей, що дозволить реалізувати виховну мету дошкільного закладу.

Співробітництво педагогів і батьків дає можливість краще пізнати дитину, подивитися на неї з різних позицій, побачити в різних ситуаціях, а отже, допомогти в розумінні її індивідуальних особливостей, розвитку здатностей дитини, у подоланні її негативних вчинків і проявів у поведінці, формуванні ціннісних життєвих орієнтацій.

Переважна частина батьків - не професійні вихователі. Вони не мають спеціальних знань у сфері виховання й освіти дітей, нерідко зазнають труднощів у встановленні контактів з дітьми. Педагоги й батьки повинні разом шукати найбільш ефективні способи вирішення цієї проблеми, визначати зміст і форми педагогічної освіти в цьому напрямку.

Від народження і до вступу до школи дитина долає ряд важливих етапів. У цей період закладаються основи її психічного здоров'я, характеру, здібностей, особливості самосвідомості тощо. Досягнення у психічному та особистісному розвитку є передумовою для гармонійного розвитку дитини на наступних етапах. За несприятливих умов виникають передумови для формування слабкості «Я», неспроможності, для невротичної поведінки у шкільному та дорослому віці. Усе це вимагає значних і послідовних зусиль рідних дитині людей, вихователів закладів дошкільної освіти, практичних психологів щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку дитини.

Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один для одного і усвідомлення того, що таке партнерство має бути довготривалим і корисним. Вихователь та батьки повинні діяти в інтересах дитини, приймати рішення стосовно її виховання та навчання, створювати для неї належні умови.

Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. Взаємодія в педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна сформувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але й педагогів та батьків.

Коріння кожної особистості лежить у дитинстві, і насамперед, у сім’ї. Саме в родині встановлюються перші зв’язки людини зі світом, утверджується довіра до нього, створюється найкраща можливість забезпечити гармонію в системі «дитина – навколишній світ – дитина», розкрити здібності особистості.

Малюк розвивається за законами природи, яка й наділяє його внутрішніми потенціями – своєрідними енергетичними джерелами розвитку, що позначаються на його поведінці та різноманітній діяльності.

Сім’я формує певний спосіб життя, свою мікроструктуру, впливаючи таким чином на потреби, соціальну активність, психічний стан особистості.

Сім’я – перша школа морального зростання

Один з важливіших чинників, що мотивують розвиток дитини в дошкільні роки, бажання наслідувати старших, прагнути подорослішати. Тож наслідування, насамперед близьких людей, і є основним механізмом навчання в цей період. З якогось моменту в дитині ніби співіснують двоє людей: вона сама і дорослий - і саме їхня внутрішня взаємодія є чи не найбільшим стимулом її саморозвитку. Здатність відчувати іншу людину розвивається від самого початку життя немовляти. Вже за кілька днів після народження воно безпомилково вирізняє маму з-поміж інших людей.

Дитина народжується потенційно доброю, потребує захищеності, тепла, любові, ці потреби пробуджуються й розкриваються в спілкуванні в умовах безмежної батьківської любові.

Батьки вводять сина чи доню у світ своєї любов’ю. Саме через стосунки з ними, пройняті ласкою й ніжністю, дитина усвідомлює свою захищеність, упевнюється, що її люблять, дбають про неї. Водночас, психологічний супровід розвитку дитини корисно і для батьків. Дії дітей у відповідь на любов тата й мами поглиблюють у дорослих усвідомлення власної значущості й відповідальності за малюка. У такій атмосфері родинно-батьківської любові в дітей формується і поступово збагачується гама позитивних переживань, ставлень до близьких людей, вони вперше усвідомлюють сенс добро творчості.

Що посієш, те й пожнеш

Первинний спосіб взаємодії малюка з оточенням – емоційний, і проявляється він за довго до оволодіння мовленням. Це важлива передумова вироблення способів регулювання поведінки впродовж усього життя особистості. У перші роки важливо забезпечити дитині можливість набути повноцінний емоційний досвід, і передусім – переживати соціальні емоції. Здебільшого дорослі не дослухаються до оцінки дітьми ситуацій жорстокості, брехні, шахрайства, що демонструються у фільмах та комп’ютерних іграх, в яких ці ситуації рідко засуджуються, а часом навіть презентуються як вдалі шляхи досягнення мети. Наслідки негативних змін у сучасному житті не баряться. Варто лише згадати передачі на кшталт «Кумирів і кумирчиків», чи виступи дошкільнят у конкурсах «Крок до зірок», де маленькі, по-дорослому причепурені дівчатка співають дорослі хіти про кохання, імітуючи відверто сексуальні рухи низькопробних співачок. А із зали за цим спостерігають батьки, надзвичайно щасливі й горді за своїх донечок. Вони зовсім не замислюються над тим, як спотворюють душі їхніх дітей виступи в такому форматі.

Те, що у житті дитині в перші, такі важливі роки головне місце посіла сучасна мода дорослих, а не дитяча субкультура – питання культури дорослих. Показово, що в народній падагогіці чітко проглядається заборона на виконання дітьми ліричних пісень про кохання чи незрозумілих їм патріотичних пісень. Натомість дитячий репертуар з давніх-давен охоплював образи всіх предметів та явищ, які дитина спостерігає навколо себе, які розуміє і з якими спілкується (дощик та вітерець, сонечко й хмаринка, бджілка, метелик, бабка, котик і півник, зайчик та лисичка тощо). Мелодика таких пісень природно викликає в дитини позитивні емоції. Маємо замислитися: надто багато втрачаємо, залишаючи на поличках історії дитячий фольклор, дитячі музичні інструменти, ігри з речитативами й піснями тощо.
Усіх нас жахають ситуації, коли маленькі діти стають легкою здобиччю злочинців, або ще гірше – коли насильство чинять самі діти. А первинні причини таких поведінкових збочень слід шукати саме в родинному вихованні, адже у ньому мають закладатися основи ціннісних орієнтацій, зокрема й морально-етичних.

Варто було б узяти за основу пророче звернення Миколи Пирогова: «Вам, матері, моя порада. Замість посилати своїх дітей на театральну й банальну сцену, ходіть самі за лаштунками дитячого життя! Спостерігайте звідси за їхніми першими словами й першими порухами душі; спостерігайте їх тут і тоді , коли вони повернуться до вас стомлені грою й завжди готові знову гратися …»

Гуманізувати взаємини з дитиною

Виховний вплив сім’ї первинний. Процес виховання в ній значно природніший, ніж у дошкільному закладі: тут дитина має більшу можливість бути суб’єктом діяльності, ніж у колективні дитсадка. Тож, щоб побудувати повноцінний виховний процес у дошкільному закладі, педагоги мають змінити свою позицію стосовно сім’ї – бачити в ній найголовнішого партнера.

Без найтіснішого узгодження з родиною своїх вимог та виховних дій, особистісного суб’єктивного ставлення до дитини годі сподіватися на успіх. А мета ставиться саме така – гуманізувати суб’єкт-суб’єктні взаємини дорослого і дитини, розкрити малюкові смислове наповнення його індивідуального ціннісного простору та допомогти знайти в соціальному світі своє місце як активного суб’єкта. Без цього неможливо прищепити дитині базові цінності.

Дитинство – особливий світ, у якому малюк живе своїм уявленнями про добро і зло, честь і гідність. У нього виробляються власні критерії краси, що є основою людяності. Так, уявлення виникають і закріплюються на основі відповідних уявлень батьків, крізь призму яких дитина дивиться на світ. Саме взаємини з батьками формують у душі дитини ідеал, з яким вона зіставляє свої думки, вчинки. Але так буває лише за умови, що батьки від початку життя своїх синів та донечок якомога на довше стають їхніми найближчими друзями, однодумцями й партнерами. Емоційні взаємини між близькими дорослими і дитиною, розуміння внутрішнього світу малюка, емпатійне ставлення – головний засіб і неодмінна умова повноцінного духовного розвитку особистості.

Малюкові потрібен не просто дорослий, а саме значущий для нього, такий, що любить його. Не забороняє, не обмежує, а дає свободу; не бореться з негативними проявами поведінки дитини, а заохочує позитивні; не пригнічує, а запитує, радить і радиться, поділяє з нею й радість і прикрощі.

Виховувати добром

Схильність чинити добро чи зло не притаманна дитині від природи – вона виробляється в процесі життя. Це – основа людської культури, й закладається вона від народження (якщо не з моменту зачаття), формуючись протягом перших семи років дитинства. У вихованні юної душі важливий принцип: інтерпретуючи для дитини події та явища навколишньої дійсності, дорослий має робити акцент на проявах добра. Та важливішими за слова є справа, адже лише сприймаючи і спостерігаючи реальні прояви добротворення, дитина набуває здатність творити добро.

Традиційними звичками є поради виховувати дітей на позитивних прикладах, оберігати їх від споглядання горя, неприємних подій тощо. Але це не означає, що маля має бути лише споживачем добра. Слід учити його бачити прояви добра у житті й виробляти відповідне ставлення до нього. Саме вчити і виробляти, учити дивитися і помічати добро в буденному, викликати позитивні реакції на добрі вчинки й прищеплювати звичку (як основу потреби ) робити щось добре для рідних, друзів, знайомих і незнайомих людей.

Не варто сподіватися, що дитина сама засвоїть основи добра, якщо живе у культурній сім’ї. Цією здатністю від природи наділені лише одиниці, більшості дітей потрібна емоційна наука. Це і є родинна школа добра, де дітей навчають шанувати, любити не на словах, здійснюючи конкретні вчинки.

Формувати здатність творити добро

Важливо виробити в дитини навички розпізнавання та регулювання своїх емоцій, насамперед негативних. Доречні розмови про те, що в тих чи інших обставинах відчуває дитина, інші учасники подій. Приводом для таких бесід мають бути різноманітні ситуації, в які потрапляє дитина, спілкуючись з рідними у колі сім’ї, з однолітками в дитячому садку чи на прогулянці. Корисно аналізувати ситуації, описані в літературних творах і взяті з реального життя. Головне – давати дитині можливість вільно висловлювати свою оцінку, своє ставлення, розуміння.

Свою ж думку слід висловлювати чітко, зрозуміло, пояснюючи її. Важливо навчити дитину замислюватися над власним внутрішнім станом у певні моменти, розуміти причини його виникнення та наслідки, спокійно описувати свій почуття, добирати потрібні визначення, синоніми. Так поступово дитина навчається розуміти емоційний стан інших людей, співвідносити його з певною ситуацією. Цей досвід і має стати основною для вироблення вміння регулювати свою поведінку, для засвоєння
скажімо, правила: «Мене дражнять, а я не дражнюся». Формування в дітей здатності творити добро, переростання її у потребу та цінність потребує від дорослих певних вольових зусиль. Саме воля, робота душі допомагають боротися проти зла.

Не забуваймо: серце дитини черствіє дуже швидко, варто лише кілька разів знехтувати благородними пориваннями дитячої душі, не помітити їх. Але й на добро дитяче сердечко відгукується миттєво. Досить лише постійно підтримувати його паростки у дитячій душі, і незабаром відчуємо – дитина стає чутливою до добра, адекватно реагує на прояви зла.

Щоб утвердити добро, треба докласти значних зусиль, зуміти запалити в дитячій душі незгасний вогник – усвідомлення краси людського життя й людських стосунків. А зло легко утверджується саме, досить лише байдуже ставитися до дитячих турбот, вчасно не показати приклади добрих вчинків .

Виховувати осмислену поведінку

Дитина – суб’єкт власної діяльності, її активність і свобода взаємодіють із суб’єктністю та активністю дорослих. Відомо: осмислена соціальна поведінка закріплюється у дитини лише тоді, коли вона навчається ставити себе на місце іншого, коли свобода її поведінки стає усвідомленим вибором. Вона проявляється в ініціативній діяльності малюка, який самостійно обирає шляхи й способи досягнення мети. Свобода проявляється у вільному волевиявленні, і ця здатність чітко проглядається в поведінці вже старших дошкільнят. Осмисленість вибору дитини у цей період уже переконливо мотивується готовністю дотримуватися загальновизнаних цінностей.

Умова виховання вільної поведінки – суб’єкт-суб’єктне розвивальне спілкування, насичене любов’ю, розумінням, терпимістю у різних видах партнерської діяльності. В період дошкільного дитинства вкрай важливо розвивати довільність в емоційній сфері, пам’ятаючи, що психологічний механізм емоційної довільності пов’язаний з розвитком уяви, передусім в ігровій діяльності.

Проведення фізкультурно – оздоровчої роботи з дітьми вдома

Пам’ятка для батьків

Шановні батьки! Піклуючись про фізичний розвиток, оздоровлення та загартовування дитини вдома, користуйтеся низкою наданих порад.

·        Привчайте дитину до дотримання вдома режиму дня, санітарно – гігієнічних та культурно – гігієнічних вимог.

·        Виконуйте щоденно разом з дитиною ранкову гімнастику, проводьте за гартувальні процедури, виходьте на прогулянку.

·        Облаштуйте в квартирі спортивний куточок.

·        Розвивайте в дитини вміння виконувати вправи з основних рухів – вправляйте в ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, утриманні рівноваги, виконанні вправ із м’ячем.

·        Грайте разом з дитиною в рухливі та спортивні ігри, які сприяють розвитку гнучкості, швидкості, спритності, зокрема на свіжому повітрі.

·        Організовуйте у вихідні дні пішохідні прогулянки, туристичні походи.

·        Катайтеся разом з дитиною на велосипедах, роликах, грайте в бадмінтон, теніс, футбол, баскетбол, ігри з м’ячем, стрибайте через скакалку тощо.

·        Плавайте та грайте разом на воді у теплу пору року, а також привчайте дитину приймати літній душ – це сприяє загартовуванню організму та зміцненню нервової системи.

·        Піклуйтеся про забезпечення дитячого організму необхідними вітамінами. Вводьте до щоденного раціону дітей сезонні овочі та фрукти.

·        Беріть участь разом з дитиною у святах та розвагах, днях здоров’я, які проводять у дитячому садку.